Сучасні особливості пивоварної промисловості

09.09.2012 | Опубліковано в: Продукція Україні

ПивоВітчизняне пивоварне виробництво розвивається в основному за рахунок великих та середніх підприємств. Більшість малих пивзаводів не змогли знайти своє місце на українському ринку і не мають коштів ні для технічного переустаткування, ні для створення власної мережі збуту. Ці заводи або припиняють виробництво пива, або стають власністю великих підприємств. Таке "поглинання" великими виробниками малих дає останнім можливість не зупиняти власне виробництво, що сприяє розвитку пивної галузі економіки та забезпеченню зайнятості населення. Активна присутність іноземного капіталу у пивоварній галузі української промисловості також сприяє її ефективному розвитку. Враховуючи той факт, що пиво - продукт рентабельний та дуже популярний, а український ринок знаходиться в стадії динамічного розвитку, вкладати гроші в будь-який пивзавод дуже перспективно. Іноземні інвестори віддають перевагу великим підприємствам, що мають основні фонди, незношене устаткування та технології, котрі дозволяють виробляти пиво належної якості. Проте за вирішення питання про вкладення грошей у підприємство увага приділяється не тільки його технічному стану, але і тому, хто очолює виробництво, хто спроможний працювати в сучасних умовах. Тому інвестиції вкладаються, перш за все, у навчання персоналу, удосконалення системи керування підприємством. Заводи, що не залучають інвестицій, поповнюють обігові кошти за рахунок кредитів. Це зумовлено специфікою пивобезалкогольної галузі - сезонним характером попиту на її продукцію. Збирають ячмінь восени, перший солод із нього одержують на початку зими, а перше пиво з нього утвориться, як мінімум, через 1...2 місяці, пік попиту на нього - влітку. Багато підприємств сьогодні швидкими темпами ведуть реконструкцію виробничих потужностей, впроваджують енергоощадні технології, що знижують втрати сировини та енергії. Ці заходи дозволять пивзаводам наростити потужності, збільшити обсяги виробництва пива та, як наслідок, отримати великі прибутки. 
Особливістю споживчого ринку пива є те, що він, насамперед, являє собою ринок виробників. Вони створюють власні збутові мережі, визначають тактику та стратегію боротьби за споживача.  
Чимало пивоварень сьогодні пристосувалися до роботи на іноземному солоді та хмелі. Закордонні інгредієнти вигідно відрізняються від вітчизняних не лише за якісними показниками - вони ще й дешевші. І залишились такими навіть після того, як з ініціативи виробників вітчизняного хмелю та ячмінного солоду було запроваджено 30-відсоткове ввізне мито на солод і 50-відсоткове - на хміль. Закордонні постачальники, не бажаючи втрачати перспективний український ринок, знайшли резерви, аби залишити свій товар конкурентоспроможним. Втім, вибір у пивоварів не такий вже й великий: приміром, хмелевий екстракт, який завозять з Німеччини, зовсім не виробляється в Україні, а випуск хмелю в гранулах, нещодавно розпочатий у Житомирі, - недостатній. Потужності з виробництва солоду в Україні сягають 300 тис. тонн на рік (два спеціалізовані солодові заводи: Славутський у Хмельницькій області та Бердичівський в Житомирській - могли б разом постачати на ринок 130 тис. тонн продукту), проте використовуються лише на 17%. Головна причина - дефіцит в Україні справжнього пивоварного ячменю.  
Переважна більшість потужних підприємств пивної галузі зосереджена на сході, в центрі та на півдні країни. Але ринки навіть цих регіонів ще далекі від насичення. Що вже казати про захід, де з "великих" свою продукцію розповсюджує лише львівський "Колос". Незважаючи на те, що нинішня ринкова ситуація дає досить простору для діяльності усім пивоварам, все-таки торгові марки конкурують між собою. Часто-густо нормальній (у ринковому розумінні) конкуренції заважає позиція місцевої влади, яка - з прихильності до місцевого підприємства-броваря - як правило, болісно сприймає проникнення "чужаків" у межі своїх регіональних володінь. Проте поступово перемагає здоровий глузд, і пивзаводи особливо активно розвивають збутову діяльність далеко за межами своїх областей. У стратегічно важливих регіонах створювали власні бази, в основі яких - тандем "представництво-склад" (найбільш активною на цьому терені у 2005-2006 рр. були "Рогань" та "Оболонь"). Створення територіально розгалуженої складської мережі дає можливість підприємствам завойовувати ринки, співпрацюючи безпосередньо з широкою мережею роздрібних продавців. Останнім у цьому випадку продукцію доставляють без перебоїв і майже за цінами виробника. На зміну моді на пастеризоване баночне пиво в Україну поступово проникає прихильність до непастеризованого пінистого напою в кегах (металева бочка місткістю 10, 30, 50 л). У такій тарі пиво добре зберігається, а завдяки тому, що перебуває під тиском у 2 атмосфери, дуже зручне для продажу на розлив. Ціна вдвічі виграє перед пляшковою. Досвід літа 2006 р. засвідчив: підприємства, які вчасно перепрофілювались на кеги, мали неабиякий зиск. Так, Нікопольський пивзавод, що на початку сезону ризикнув повністю відмовитись від розливу пива в скляні пляшки і зробив ставку виключно на кег-бочки, вже у вересні розрахувався за кредити. При цьому, утримуючи низькі ціни (75 коп./л), не лише зумів потіснити з місцевого ринку конкурентів з інших регіонів, але й сам пішов у наступ і тепер реалізує продукцію за межами області. Місячні обсяги продажів проти 2005 року зросли в 2,5 раза. Звичайно, у боротьбі за покупця тут також не забувають і про смак пива, і про рекламу, і про сезонні знижки в ціні, і про традиційні святкування днів любителів пива. 
Перейти до розділу: Пиво
Сайт создан:
YonaStudio.com
Реклама на buymore.pro Техпідтримка Заводи України
Контактна інформація Довідкова інформація
Порівняння платних пакетів послуг